Лєбєдєв Юрій Дмитрович
В когорті славних, шанованих та відомих лікарів-педіатрів, спеціалістів, організаторів охорони здоров'я Житомирщини чільне місце належить йому - Ю. Д. Лєбєдєву, чий життєвий та професійний шлях тісно переплівся з нашим краєм.
Росіянин, волжанин, він здобув визнання та шану людей, повагу серед колег, зазнав сімейного щастя на українській землі.
Більшість років свого свідомого життя він присвятив служінню медицини нашої області, охороні здоров'я дітей, чисельним колегам та друзям Житомирської землі, місту Житомиру, яке стало йому рідним.
Юрій вийшов із робітничої сім'ї, яка проживала в приміському селищі на околиці Ярославля. Він з того покоління, яке "родом з війни". І хоч Ярославль не був безпосередньо ареною боїв 1941-1943 рр., але важкі воєнні та повоєнні реалії торкнулись їхньої сім'ї, як і кожної родини в ті нелегкі часи. Ріс разом із сестрою, Танею. В лихолітті тих воєнних років сім'я рано втратила батька, мати важко працювала, ледве зводячи кінці з кінцями, щоб дати раду дітям. А діти росли слухняними, дружними, дуже любили одне одного та шанували матір. Юрій добре вчився, мав нахил до математичних предметів, успішно закінчив міську школу № 33 в Ярославлі. Як не було важко, але на невеликій сімейній раді було вирішено: Юра вступатиме до Ярославського медичного інституту, хоч конкурс там був досить великий... Вчився, як і в школі - стабільно, добре, наполегливо.
По закінченні вузу в 1963 році деякий час працював дільничним педіатром у селищній лікарні під Ярославлем .
Ще в інституті виявляв інтерес до терапевтичного профілю медицини. Як говорив: "Мене цікавила логіка пошуку діагноза та "ізюминки" - знахідки в деталях анамнезу життя і хвороби дитини".
Згодом, у роботі, у випадках клінічного розгляду історії хвороби чи смерті дитини, завше робив наголос на цьому. Казав: "Давайте подумаємо, колеги, давайте проаналізуємо початок тяжкості у перебігу хвороби, давайте ще раз поговоримо з матір'ю дитини і вдумаємось у її слова".
Молодого педіатра направили на курси підвищення кваліфікації, і доля розпорядилася так, що зустріч на курсах з молодою вродливою чорноокою лікаркою - українкою Любою, радикально змінила його життя. Покохали одне одного, побралися і невдовзі переїхали до Житомира, на батьківщину дружини. З 1 квітня 1967 року Юрія Лєбєдєва було прийнято на посаду дільничного педіатра Житомирського дитячого медичного об'єднання. Його дільниця була на Смолянці, де вулиці не впорядковані, машини часто не було, але він мав гарну звичку: скільки б не було викликів - завжди по закінченні повертався до поліклініки. "Якже,- говорив,- потрібно передати черговим медсестрам призначене дітям лікування".
Його поважали і любили реєстратори, дільничні медсестри, колеги-лікарі. Дільничим лікарем працював недовго - в листопаді 1967 його запросили ординатором до відділення старшого дитинства Житомирської обласної лікарні. Працював з повною віддачею, знайшов гарних друзів-колег А. Шустенка та Л. Вахутинську, обмірковував тему для кандидатської дисертації в алергології, спілкувався із головним алергологом республіки В. Безруковим. Був відповідальним у всьому - у роботі, у ставленні до колег, до сім'ї, до своїх і чужих дітей.
Про ті роки з вдячністю згадує Інна Бондарчук:
"Я в той час працювала уже міським педіатром. Ми часто спілкувались. Адже саме тоді в педіатрію прийшло нове покоління лікарів - отих "дітей війни", яке згодом назвали "шестидесятниками" (бо стали на ноги, одержали освіту в 60-ті роки), творили в 60-70 роки обличчя своєї Батьківщини і жили за принципом "Раньше думай о Родине, а потом о себе". Нас була ціла команда - завзятих, знаючих, творчих, щасливих в своїй молодості і професії - А. Шутенко, А. Чубінська, З. Дяченко, Н. Фогель, Г. Бондарчук, Г. Захарченко, О. Бовсунівська, Л. Мальцер, Т. Петренко та інші. Об'єднували нас, працюючих на різних посадах, жага знань (клінічні конференції, курси підвищення кваліфікації, атестації), повага до старших, авторитетних медиків, таких, насамперед, як заслужений лікар України, головний лікар Житомирського ДТМО Т. Лаврентьєва, головний лікар Житомирської обласної лікарні, Герой Соціалістичної Праці, заслужений лікар України О. Гербачевський, дитячий хірург К. Могилевська, завсектором ЛТД Житомирського облздороввідділу Т. Яремченко та інші. А ще найміцнішими нитками єднали нас виїзди з невідкладною допомогою (санавіації) до хворих дітей на райони. Кожен такий виклик потребував чималої віддачі сил, частинки душі, залишав повагу до праці районних педіатрів.
Ставлення Лєбєдєва до роботи, відповідальність за справу, були помічені, і з 5.09.72 р. він був призначений заступником головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної служби Житомирського міського дитячого об'єднання. На цій посаді він залишився до вересня 1975 року.
Не всі працівники Житомирського ДТМО сприйняли його однозначно. Він приніс у колектив демократизм думки, особливе - чуйне - ставлення до колег, до праці дільничного лікаря. Його "вживання" проходило досить непросто, але згодом колеги оцінили його щире вболівання за справу, невтомність, наполегливість у всьому, що стосувалось інтересів дитини.
У Лєбєдєва був свій, якийсь особливий, підхід до батьків хворих дітей. Якими б схвильованими чи стривоженими вони не були, він знаходив такі слова, що всі матері довіряли йому. Він працював у період, коли якраз побутувала "мода" на написання всіляких скарг, прохань у різні інстанції - у тому числі писали скарги і на лікарів. Проте не було жодного випадку, щоб після розгляду ним кожної, навіть дуже заплутаної, скарги, незадоволеними чи ображеними залишились батьки дитини, приниженими були лікар чи медична сестра.
В 1975 року, в кінці серпня, Лєбєдєва було призначено на посаду головного педіатра Житомирського облздороввідділу. Попередня його робота, знання і стаціонарної, і амбулаторної справи стали йому доброю підмогою в справі охорони здоров'я дітей.
Працював творчо і плідно, чимало уваги приділяв організаційно-методичній роботі. І в цьому надійними помічниками йому стали Т. Яремченко (зав.сектором ЛППД) та методист дитячого оргметодкабінету обласної лікарні лікар-педіатр Л. Бикова. Юрію Дмитровичу був притаманний умілий підхід до підлеглих лікарів. Невдовзі він згуртував команду лікарів-організаторів охорони здоров'я дітей, зістикував служби народної освіти та санепідстанції, упорядкував роботу дитячої інфекційної служби та акушерства. Помічниками його в цій справі були: А. Шутенко, І. Бондарук, Н. Кравчук (акушер-гінеколог), В. Помазан (головний лікар облСЕС), епідеміологи Ю. Фельдман, А. Шепель, неонатологи В. Муравйова та М. Певший, інфекціоніст Г. Цейн. Лєбєдєв спирався і завжди враховував думки районних педіатрів А. А. Азаркіна та Гзелінської з Новограда-Волинського, Г. Павлова (Радомишль), Т. Мельник (Бердичівський район), Є. Замишляєва (Овруч) тощо, розумів і підтримував інтернатуру з педіатрії. Завдячуючи йому в педіатрію прийшли педіатри-чоловіки, що помітно вплинуло і морально, і організаційно на поліпшення справ в області. Це були (ще тоді молоді спеціалісти): В. Марченко, В. Башек, Ю. Галінський, М. Урсуленко, М. Котонос, В. Порохницький. Це покоління, гідно підготовлене ним, уже без нього - першим узяло на плечі проблему з відновлення здоров'я дітей Чорнобильської зони.
Юрій Дмитрович був нагороджений знаком "Отличник здравоохранения СССР".
В 1983 році він уже хворів, але й собі не признавався в цьому. Невдовзі був ХІІ Всесоюзний з'їзд дитячих лікарів у Москві". Урочистості, краса, піднесеність, гордість... У перший же день по приїзді він буквально потягнув своїх колег-житомирян на могилу Висоцького. Над Москвою висіли грудневі ранні сутінки, могила співця, як завжди,- в оточенні людей...
А наступного дня, після засідання, він помчався в Ярославль, на батьківщину,- може... востаннє.
А квітучої весни доктора Лєбєдєва не стало...
Педіатри області пам'ятають, люблять, шанують ім'я та справи світлої розумом людини, чуйного дитячого лікаря.