Про це перед учасниками засідання Товариства терапевтів, головних лікарів ДЛ, ЛА та сімейних лікарів вела мову доцент кафедри сімейної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності загальна практика – сімейна медицина Лариса Федорівна Матюха.

Крім того, вона відвідала амбулаторію сімейного лікаря в селі Глибочиця та обласний медичний центр. За словами Л.Ф.Матюхи, на прикладі діяльності цих установ вона пересвідчилася в успішному функціонуванні моделі сільської та міської сімейної медицини, викристалізуванні первинної медико-санітарної допомоги у вторинній.
– Зокрема, в обласному медичному центрі цей елемент моделі діє досить ефективно, - відзначила вона. – Так, направлення хворих до вузькопрофільних спеціалістів, тобто на вторинний рівень медико-санітарної допомоги, здійснюється лише через первинний рівень – сімейних лікарів. До того ж цей процес добре інформатизований, сімейні лікарі належним чином оснащені, громада  обізнана з  доцільністю такої схеми надання допомоги - а це дуже важливий елемент.
Загалом же поняття „сімейна медицина” існує на Житомирщині вже не перший рік – у нашій (та ще Львівській області) така практика діє чи не найдовше, ніж в інших регіонах України.
- Й сімейних лікарів для Житомирщини підготували найбільше. Тим не менше, маю таку інформацію, що ці спеціалісти вам потрібні ще, - зауважила Лариса Федорівна. - Тож метою нашої зустрічі й було обговорення зі спеціалістами регіону державної політики стосовно впровадження сімейної медицини. Я представила законопроект про загальнодержавну програму розвитку сімейної медицини.
У ньому, як розповіла Л.Ф.Матюха, запропоновано, зокрема, зробити розмежування фінансових потоків – розділити замовника та виконавця послуг. При райдержадміністраціях мають бути створені відділи або управління охорони здоров’я, які замовляють медичні послуги у закладах вторинної допомоги та центрах сімейної медицини. Останні укладають із ФАПами та амбулаторіями угоди про надання послуг та їх оплату. Для обслуговування складніших випадків допомогу на договірній основі з центрами сімейної медицини повинні здійснювати центральні районні лікарні. Це має на меті покращити якість медичної допомоги, не збільшуючи коштів. Тоді, на переконання Лариси Федорівни, зменшиться потреба у вузькопрофільних фахівцях, між ними буде конкуренція.
- В цій програмі вибудовується модель функціонування сімейної медицини, – зауважила вона. - Тому я зараз і відвідую регіони України,  аби побачити, чи є її елементи в областях. Отож, чого чекати в перспективі? Ми свого часу зробили інвентаризацію й за її результатами переконалися, що на сьогодні в Україні немає системи первинної медичної допомоги. Чому? Причин багато. Й одна з них – децентралізація управління. Вона призвела до того, що замовником послуг є громада села. Сільські голови разом із місцевими радами приймають відповідне рішення, замовляють послугу, оплачують її й – зрештою – вирішують питання, що з тією сільською медициною робити. Відомо, що в деяких місцях бували навіть такі їх рішення: закриваємо медичний заклад, а кошти спрямовуємо, наприклад, на потреби школи або дитсадочка. Це – вкрай неприпустимо! А як впливає на це районна влада, обласні управління охорони здоров’я, Міністерство охорони здоров’я України? Аніяк – лише методично. Тобто порушилася вертикаль управління, яку потрібно відновити з урахуванням того, що базисом у нас є первинна медична допомога. Як у всьому світі. Наприкінці минулого року в Алмати відбулася Міжнародна конференція сімейних лікарів, де й був прийнятий дороговказ іти шляхом розвитку первинної медичної допомоги, укріплювати її в усіх країнах, які входять до складу ВООЗ. Найголовніше зараз у медичній допомозі – її висока якість при умові не збільшення кількості послуг. Цього можна досягнути на третинному, вторинному рівнях надання медичної допомоги? Ні! Лише на первинному рівні. А здоров’я нації -  це стратегічний продукт держави.  
Дійсно, коли людина звертається до лікарів, вона перш за все проходить через первинну ланку. Й так – у багатьох країнах світу. В поліклініці обласного медичного центру цей процес відпрацьований. Але ж в Україні – за словами Л.Ф.Матюхи - загалом такого немає. І пацієнт може ходити від спеціаліста до спеціаліста,  „шукаючи” діагноз. Й до того ж йому ніхто не може заборонити звертатися відразу в заклади високоспеціалізованої допомоги – третинного рівня. А тим часом третинна допомога для держави в тридцять разів дорожча, ніж первинна, вторинна – у вісім-дев’ять. Тож треба розуміти, наскільки вигідно укріплювати первинну медичну допомогу. Так, як господар не починає будувати дім із горища, а лише – з фундаменту. От оцей фундамент – первинна ланка медичної допомоги - й бере на себе вирішення близько вісімдесяти відсотків проблем пацієнта.
- І я наголошую: не лише лікування, а проблем загалом – соціальних, моральних тощо, - відзначила Лариса Федорівна. - Ми звикли до ствердження, що медицина може вирішити всього вісім-десять відсотків, а решта – прерогатива економіки, політики. У Швеції провели дуже цікаве дослідження: зібрали людей 1914 року народження – таких було 484 особи – й прослідкували їх захворюваність. Виявилося, що низька зарплата, постійні стреси, нервові зриви, одинокість впливають на розвиток різноманітних хвороб. Обстежувані ж, у яких цих факторів не було, відзначалися дивовижно гарними показниками здоров’я. Тож як допомогти людям, котрі відносяться до груп можливого ризику мати фактори розвитку захворювань (а це, фактично, переважна більшість населення)? Обов’язкова (й найперша!) умова – укріплення первинної ланки.
 
Вікторія Паламарчук.