Володимир Фролькіс
Житомирянин Володимир Фролькіс: «Час — головне багатство, яке має людина»
27 січня виповнилось 95 років від дня народження фахівця з геронтології та вікової фізіології, доктора медичних наук, професора, академіка НАН та АМН України В.В. Фролькіса.
Володимир Веніамінович народився у Житомирі, його батько Веніамін Соломонович був зубним лікарем. Сім’я проживала у будинку по вул. Леніна, 6. Ця цегляна будівля, ймовірно середини 19-го століття, в архітектурному стилі еклектики до Другої світової війни мала один поверх і була житловою. У післявоєнний час тут надбудували другий поверх. У цьому будинку у різні роки розміщувались дзеркальна фабрика, міськсоцзабез, штаб ГО, редакція газети «Комсомольська зірка», громадські організації. На жаль, його знесли в 2011 році.
Будинок, у якому жила родина Фролькісів
Після завершення навчання у житомирській школі в 1941 році Володимир вступив до Київського медичного інституту, де тоді на третьому курсі навчався його старший брат Абрам. Виш евакуювався до Челябінська, а 1943 р., після третього курсу, В.В. Фролькіса мобілізували до армії.
Подружжя Фролькісів (крайні справа) з родиною І. Трахтенберга
Завершив навчання він уже після війни в Ленінграді у Військово-медичній академії, начальником якої у ті часи був Леон Абгарович Орбелі – відомий фізіолог, академік, співробітник і учень І.П. Павлова. Володимир Веніамінович тоді часто відвідував Ленінградську філармонію. На кожен концерт у формі генерал-полковника туди приходив і Л.А. Орбелі. А коли під час випуску Фролькіс сказав йому, що хоче зайнятися фізіологією, Леон Абгарович зауважив: "Не знаю, чи досягнете Ви успіхів у фізіології, однак одна хороша якість у Вас є - Ви любите музику". У 1946 р. за рекомендацією Орбелі В.В. Фролькіса було зараховано до аспірантури на кафедру фізіології Київського медичного інституту. У 1950 р. Володимир Веніамінович захищає кандидатську дисертацію «До вивчення процесів втоми і відновлення серця» і залишається на кафедрі фізіології. У КМІ В.В., як його зазвичай називали співробітники і учні, викладав нормальну фізіологію на лікувальному, педіатричному, санітарно-гігієнічному факультетах. Він також читав лекції і для працівників підприємств м. Києва та області, проводив екскурсії для учнівської молоді. У 1958 р. захистив докторську дисертацію на тему «Фізіологічна характеристика рефлексів на серцево-судинну систему».
Коли в Києві було відкрито перший у СРСР і один з перших у світі Інститут геронтології АМН СРСР, його очільник - учень О.О. Богомольця академік М.М. Горев запросив 34-річного В.В. Фролькіса керувати лабораторією фізіології, аргументуючи, зокрема, це тим, що «геронтологія – справа молода і займатись нею потрібно молодим». У 60–70 pp. В.В. Фролькісом була запропонована і розроблена, а його учнями і співробітниками продовжена всесвітньо відома адаптаційно-регуляторна теорія старіння, яка розкривала характер вікового розвитку. Найповніше ця теорія викладена в монографії «Регулирование, приспособление и старение», за яку В.В. Фролькіс отримав премію ім. О.О. Богомольця. Запропоновані академіком засоби боротьби з процесом старіння (раціональний спосіб життя, активний руховий режим, активний інтелектуальний режим, емоційний стан, кількісно недостатня, але якісно повноцінна дієта, достатня кількість вітамінів; застосування антиоксидантів, сорбентів, органопрепаратів, ноотропів, модифікованих гормонів тощо) не втратили своєї актуальності та мають практичне застосування і сьогодні. Інститут геронтології був його рідним домом. Саме працюючи тут, В.В. Фролькіс стає професором (1965), обирається членом-кореспондентом АН УРСР (1978), академіком АН УРСР (1988), академіком АМН України (1993).
З-під пера Володимира Веніаміновича вийшло понад 700 робіт, у т.ч. 25 монографій і 16 посібників та керівництв, виданих в країні і за кордоном - зокрема, в США, Австрії, Швейцарії, Німеччині, Бразилії, Угорщині, Болгарії, Словаччині. Своїм головним рецензентом він вважав дружину Раїсу Аронівну, яка була відомим біохіміком, професором, займалась метаболізмом патології серця.
У вченого був один з найвищих у світі «індекс цитування» серед геронтологів. Правда, деякий час В.В. Фролькіс був «невиїзним», не міг брати участь у міжнародних наукових зібраннях. Лише коли на ім’я голови Президіуму Верховної Ради СРСР надійшов лист, що «досить молодий вчений Фролькіс постійно заявляє доповіді, які включаються до програм симпозіумів і конгресів, але потім не приїздить через хворобу» (звісно, що тоді він проблем зі здоров’ям не мав), його почали випускати за кордон.
В.В.Фролькіс входив до складу редколегій вітчизняних і зарубіжних журналів з фізіології і геронтології, був почесним членом ряду зарубіжних геронтологічних товариств (Німеччини, Угорщини, Чехії, Болгарії), членом керівництва Європейської асоціації геронтологів, членом Нью-Йоркської академії наук.
У в 1995 році вчений був удостоєний премії ім. І.І.Мечникова. Роботи В.В.Фролькіса заслужили широкого визнання у світі. Він нагороджений іменною медаллю видатного геронтолога Ф.Верцара, удостоєний премії Міжнародної асоціації геронтологів. Наукова та громадська діяльність В.В.Фролькіса була відзначена високими державними нагородами України - Почесною відзнакою Президента України, орденами князя Ярослава Мудрого IV і V ст.
У 1993 р. В.В.Фролькіс разом з іншими академіками-засновниками Академії медичних наук України, ініціював її створення і став потім її віце-президентом. Він був першим академіком за спеціальністю «Геронтологія». Багато сил він віддавав роботі у Національній академії наук України.
За свою 50-річну педагогічну діяльність В.В.Фролькіс виховав не одне покоління науковців, під його керівництвом підготовлено понад 100 дисертацій, серед них 46 докторських. Багато з його вихованців очолюють лабораторії і кафедри в Україні та за її межами, є академіками та членами-кореспондентами. Його учень - професор В.В. Безруков нині очолює Інститут геронтології АМН України.
«Напевне, він міг би стати академіком АН СРСР чи АМН СРСР, - писав про В.В.Фролькіса академік Б.П.Патон. – Але Володимир Веніамінович був патріотом України і спочатку хотів стати членом АН України, так як тут він став вченим, зумів реалізувати свій потенціал дослідника».
Інна Фролькіс
Незважаючи на таку зайнятість, у В.В.Фролькіса вистачало часу і на інші захоплення. Він любив поезію і сам писав гарні вірші. Цей талант передався і донькам, які теж пов’язали своє життя з медициною. Старша донька - патофізіолог Інна Фролькіс працює в Ізраїлі, молодша Марія - у відомій університетській лабораторії США успішно проводить наукові дослідження медико-біологічного спрямування. Лікарським шляхом пішов і улюблений онук В.В. Олександр. «У цьому моя удача, - говорив Володимир Веніамінович, - що робота, творчість і сім’я були єдині».
В.В.Фролькіс мав гарне почуття гумору, любив розіграші. Одного разу, згадував вчений, йому подзвонив друг, який відпочивав у санаторії на Ризькому узбережжі, і повідомив, що до нього у тому ж номері проживала популярна актриса – Еліна Бистрицька. Фролькіс зателефонував у Москву приятелю і попросив дати від імені актриси телеграму про те, що вона забула в номері пеньюар. На ранок до друга прийшов головний лікар санаторію зі свитою, довго шукали пеньюар, але не знайшли, дали актрисі телеграму, що пеньюара немає, вона відправила телеграму у відповідь – виникла ланцюгова реакція… правда, як зізнавався В.В., друзі теж часто його розігрували.
Марія Фролькіс
Не забував вчений і про рідне місто. Друг В.В.Фролькіса - видатний український вчений у галузі медицини праці та профілактичної токсикології, академік НАМН України Ісак Михайлович Трахтенберг, який теж тут народився, правда, виїхав з міста у 3-річному віці, розповідав, що вони разом декілька разів відвідували Житомир. Володимир Веніамінович захоплено і з докладними коментарями заново знайомив свого друга зі Свято-Преображенським собором, Хрестовоздвиженською церквою, будівлею костелу, показав і старовинну будівлю, що належала раніше католицькому єпископу, де виставлені картини італійських і фламандських художників ХVII-XVIII століть, серед яких і полотно Рубенса. Хоча і коротко, поговорили гості і з городянами. В.В. помітив, що, як і одесити, житомиряни мають особливе почуття гумору. Розшукали також колишню квартиру, де жила сім'я Фролькісів. Потім поїхали на міське кладовище, де поклали квіти на могили батьків Володимира Веніаміновича.
З Житомиром пов’язана велика медична династія, до якої належить родина Фролькісів, яка нараховує 29 медиків, причому з них 8 професорів. Старший брат Абрам Веніамінович Фролькіс був професором-гастроентерологом, працював у Петрозаводську і Ленінграді. З інших найближчих їх родичів добре відомі в Україні обдаровані клініцисти - педіатр А.Е. Сливко і психіатр І.Е. Сливко, їхні сини, що працювали в Києві, один з яких уролог, другий - невролог, третій Емануїл Ілліч Сливко - професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри медичної фізики, біофізики та вищої математики в Запорізькому медичному університеті. Довго займалася лікарською і науковою діяльністю в Донецьку двоюрідна сестра братів Фролькісів А.Б. Сливко, яка успадковувала спеціальність батька - відомого в Житомирі отоларинголога Бориса Емануїловича Сливка, який завідував у передвоєнні роки вушним відділенням першої лікарні Житомира. Серед представників цієї династії був обдарований хірург С.Р. Гехман, який у 1920-х роках був заступником головного лікаря першої лікарні Житомира. Його син - відомий в Україні військовий лікар-уролог, доктор медичних наук Б.С.Гехман. У 70-ті роки, будучи начальником урологічного відділення Київського військового госпіталю, він разом з колегами вперше не лише в Україні, а й у Радянському Союзі почали застосовувати літотрипсію в сечовивідних шляхах за допомогою розробленого в госпіталі апарата. Досвід наших вчених перейняли іноземні фірми, які, удосконаливши методику, виготовили серійні апарати літотриптори і поширили їх по всьому світу. Серед цієї когорти видатних лікарів ім'я Володимира Фролькіса займає достойне місце.
1 жовтня 1999 р. було проведено І Українській з'їзд медичних працівників. На ньому з яскравою доповіддю академік В.В. Фролькіс, який звернув увагу президента України на необхідність посилення уваги до потреб системи охорони здоров'я населення. У пам'яті делегатів з'їзду залишились слова промовця, з якими він звернувся до голови держави: «Шановний Президенте, не можна любити Батьківщину з заплющеними очима». На жаль, на другий день після з'їзду В.В. Фролькіс раптово помер, але до останніх днів життя він продовжував генерувати нові ідеї. Багато з них не встиг здійснити, але і того, що він зробив, більш ніж достатньо, щоб він залишився в пам'яті нинішнього і наступних поколінь вчених, які мають розвивати науку сьогодні і завтра. Державну премію, якої В.Фролькіс був удостоєний посмертно, за рішенням його дочок Інни і Марії, передали до фонду молодих вчених при Інституті геронтології АМН України.
Підготувала Леся Лось